Рідне місто Рідне місто
 Предвиборча програма Ліневича О. С.   Діяльність у рідному місті   Команда «Рідного міста»   Контакти 
Нас підтримують:
6280
чоловік
я приєднуюсь!

Чи готові Ви підтримати кандидатуру Олександра Ліневича на посаду міського голови міста Біла Церква?



так
ні
ще не визначився

Голосувати


всі опитування

Черга до Ліневича, майже, як до мавзолею


Преса про нас / Черга до Ліневича, майже, як до мавзолею

18.06.2009   |  Газета «Копейка»

Звичайно, така назва нашого репортажу несе в собі таку, дещо жартівливу тональність. Проте, кажуть, в кожному жарті є доля жарту. А якщо глибше проаналізувати народну мудрість, то виходить, інша доля – таки правда.

У понеділок депутат міськради Олександр Ліневич проводив планову зустріч з виборцями у своїй громадській приймальні, що в ДК «Росава». Виявилось, знайти другий кабінет у величезній будівлі зовсім не складно. По-перше, всі знають, де приймає депутат, бо немало людей вже пройшло через «його руки», а по-друге, як говорилось вище, черга вибудувалась, я такої з радянських часів не бачив. Не менша, як із сотні людей. Почулися розмови про складання «чергових» списків та про «більше не займати, бо все одно не встигнути». Ми вирішили зафіксувати таку незвичну чергу на свою фотокамеру і одразу зіткнулись з організованим опором «черговиків». Тільки після того, як нами було пред ’ явлене журналістське посвідчення газети «Копейка», люди дещо заспокоїлись і погодились повідати про свої біди, з якими воно тепер вишиковувались у довжелезну чергу. Не одразу, спочатку найсміливіші (воно і зрозуміло, кому приємно публічно оголяти свої нерви, свій біль), але потім, поступово, від респондентів довелося відбиватись. Напевно, літні люди вважали, що газетне втручання, на додаток до депутатського, допоможе скоріше вирішити їхню справу, або принаймні, зрушити її з місця.

У КОЖНОГО – СВОЯ БІДА

Перед нами засмучена жіночка, яка не може втримати сліз, розповідаючи на диктофон свою біду.

- Мене звати Галина Саутівна. На разі я опікуюсь своєю онукою, тобто, є її офіційним опікуном.

У дитини немає батька, а дочка від неї відмовилась. П ’ є, наркома нить і більше ні про що не бажає думати. Кожні півроку доводиться переоформлювати опікунство, а для цього необхідно звертатися до ЖЕКу за всілякими довідками. Ось, нещодавно потрібна була довідка з ЖЕКу, щоб оформити онуці чорнобильський статус. Так там, у ЖЕКу, мені завжди відмовляють. Кажуть – у вас борг. А як у мене може бути без боргу коли всі гроші йдуть на дитину, або на лікування доньки (плаче). Все ж донька, і мати моєї онуки, просто так із життя не викреслиш. І це все - з моєї пенсії. Хіба ж я відмовляюся платити комунальні послуги? Звісно, не відмовляюсь, поступово сплачую борги. Але одразу все погасити не в змозі. А мене за це постійно принижують, і в ЖЕКу, і інших конторах. Ніби я свої гроші сама проїдаю, або в карти програю. Все йде на дитину.

А ось перед нами гурт жінок, які сидять на кріслах плечем до плеча, наче вишикувані в бойовий порядок, тільки що гвинтівок у них нема.

- Ми – делегація одного мікрорайону, мешканці чотирьох сусідських будинків. Праворуч від них – завод ЖБК, ліворуч ЖЕК №4. Наші прізвища: Любов Сємьонова, Раїса Кавун та Марія Голуб. Нас відрядили до Олександра Ліневича всі без виключення мешканці вищеназваних будинків, бо ми вже не знаємо, куди ще звертатись. Це, якщо хочете,- крик душі, останній крик. Наші чоловіки, колишні військові, і не тільки військові, відновлювали Чорнобиль, воювали в Афганістані, Армєнії, інших «гарячих точках». Звісно, тепер вони літні люди, пенсіонери, з підірваним здоров’ям. А до наших будинків під’їхати можна тільки з боку вулиці Січневий прорив. І то не можна, тому що дорога розбита вщент. Ні «швидка допомога», ні пожежні машини туди їхати не бажають, відмовляються під всілякими приводами. А якщо й приїдуть, то кажуть, якби знали, яка тут у вас дорога – не поїхали б. Куди ми тільки не звертались, щоб нам відремонтували тих п’ятсот метрів дороги. У Савчука були, в народному контролі були, а до начальника ЖКГ вже, наче на роботу ходимо. Він нам не відмовляє, обіцяє щось придумати. А справа – стоїть на місці. Уявляєте, як це воно – жити старим людям і не мати можливості викликати «швидку». А не дай Бог – пожежа. Пожежники ж не поїдуть, хоч всі чотири будинки вигорять. Кажу вам – не поїдуть, вже були прецеденти…

- Думаєте, Ліневич чимось зарадить?

- Ну, ми сподіваємось. Бачимо його роботу. Який гарний дитячий майданчик побудований ним в районі розвилки. Може, і нам допоможе? Іншим же допомагав.

Наступний респондент, літній мужчина у білосніжному картузі, сміливо підскочив до нашого імпровізованого мітингу, і сам запропонував розповісти все, що він думає з цього приводу. Звичайно, що привід у нього був свій, неповторний, суб’єктивний.

- Володимир Федорович Шаруда.

- Особисто я з високою повагою ставлюся до депутата Ліневича. Він допоміг поставити на місце злочинців з тепломережі, які протягом шести років нараховували мені сплати, не надаючи відповідних послуг. Більш того, примушували виплатити мене неіснуючі борги через судові інстанції. Я, оце, саме заходив подякувати Олександру Станіславовичу за сприяння та допомогу.

Звичайно, що заяви до депутата писались з різноманітних причин. Тут були і претензії до ЖЕКів, і прохання упорядкувати борги, відремонтувати дорогу, або освітити вулиці, якими дітлахи повертаються зі школи. Були, навіть, такі екзотичні вимоги, як, наприклад, посприяти депутатським авторитетом повернути ОРТ на телебачення, або зняти міського голову з посади. Озброївшись журналістським посвідченням ми наважились заглянути на прийом і попросити депутата Ліневича дозволу «поприсутнічати» під час чергової розмови.

ОБСТАВИНИ ДОЗВОЛИЛИ, І ВІН ВІДПОВІВ

- Олександре Станіславовичу, скільки разів на тиждень проходять такі прийоми?

- Прийом громадян відбувається кожного понеділка з 15 до 18 години. Але, як бачите, враховуючи велику кількість людей, потребуючих депутатської уваги, доводиться продовжувати прийом до 20, а іноді до 21 години.

- Тобто, ви приймаєте всіх, хто сьогодні стоїть у черзі за дверима?

- Однозначно, всіх, до останньої людини із черги.

- Якщо оцінити реально, то якій частці людей ви допомагаєте в їх проблемах?

- Ми проводили таку спеціальну статистику. Співвідношення – десь п’ятдесят на п’ятдесят, а останнім часом – шістдесят на сорок в бік того, що нам вдається зарадити нашим виборцям. Це, в основному, вирішення якихось побутових, комунальних або фінансових питань. На жаль, мій депутатський фонд дуже обмежений (всього п’ять тисяч гривень на рік), тому доводиться шукати і залучати до вирішення нагальних справ інші благодійні структури. Наприклад, мені вдалося залучити до співпраці громадську організацію «Рідне місто» і, на разі, з її допомогою дещо збільшити наші можливості.

- А що ви маєте на увазі, під вирішенням побутових проблем?

- Різне. Вставляємо нові, або ремонтуємо старі двері, бетонуємо паркани, встановлюємо дитячі майданчики, облаштовуємо прибудинкові території, впорядковуємо дворові стадіони, зони відпочинку пенсіонерів, тощо. Тобто, займаємось рутинною господарською діяльністю. Я вважаю, що депутат міської ради, в першу чергу, повинен цим опікуватись.

- А чи були випадки, коли люди вистоювали величезну чергу за вашими дверима, аби подякувати за допомогу?

- Так, і не рідко. Наші люди по суті – добрі та адекватні. Скажу чесно, мені дуже приємні такі випадки, і я ціную зворотну увагу виборців. Проте, якби мені не подобались подячні слова, все ж на першому плані – позитивне відчуття виконаного обов’язку. Кожна нормальна людина приходить у цей світ не тільки з’їсти якусь визначену кількість їжі та напоїв, але й залишити по собі слід. Бажано – яскравий і світлий, щоб він якимось чином відкарбувався у пам’яті людей. А депутат – та ж людина, тільки в краватці (сміється), і має ту ж саму генеральну функцію – залишити по собі достойний слід. Ось і намагаюсь, працюю, щоб не було соромно перед своєю родиною, перед співгородянами.

ТРОХИ НЕЗВИЧНО, ТАК?

Трохи незвично, так? Чути про «достойний слід» від депутатів. Може, часи поступово змінились, або депутати. А черга до 2 кабінету о 18 годині в порівнянні з 15-тою не зменшилась ні на метр. Проте, новоприбулі «черговики» не переймались, сміливо займали. А що ж, Ліневич обіцяв прийняти всіх, до останнього, незважаючи на час.

Наталія Вереснева

Новини міста


27.12.2012
Міській владі немає діла до проблем молоді – пільгове кредитування житла для молоді відкладається на невизначений час
21.12.2012
Пленарне засідання тридцять четвертої сесії Білоцерківської міської ради
21.12.2012
Пленарне засідання тридцять четвертої сесії Білоцерківської міської ради

архів новин міста



роздрукувати   Головна Діяльність у рідному місті Команда "Рідного міста" Контакти   вгору
Громадська організація
«Рідне Місто»
Розробка сайтів
студія ABC.NET.UA